ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
ІНФЛАМІН
(INFLAMIN)
Склад:
діюча речовина: meloxicam;
1 супозиторій містить мелоксикаму 15 мг;
допоміжна речовина: твердий жир.
Лікарська форма. Супозиторії ректальні.
Основні фізико-хімічні властивості: супозиторії світло-жовтого з зеленуватим відтінком кольору, кулеподібної форми. Допускається наявність нальоту на поверхні супозиторію.
Фармакотерапевтична група. Нестероїдні протизапальні і протиревматичні засоби.
Код ATХ M01A C06.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Інфламін – це нестероїдний протизапальний лікарський засіб класу енолієвої кислоти, що чинить протизапальну, аналгетичну та жарознижуючу дію. Інфламін має високу протизапальну активність на всіх стандартних моделях запалення. Загальний механізм зазначених ефектів може полягати у здатності Інфламіну інгібувати біосинтез простагландинів – медіаторів запалення.
Безпечніший механізм дії Інфламіну пов’язується із селективним інгібуванням циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) порівняно з циклооксигеназою-1 (ЦОГ-1). Терапевтичний ефект НПЗЗ пов’язаний з інгібуванням синтезу ЦОГ-2, тоді як інгібування ЦОГ-1 призводить до побічних ефектів з боку шлунка та нирок.
Селективність інгібування ЦОГ-2 мелоксикамом підтверджена багатьма дослідниками як in vitro, так і ex vivo. Інфламін (15 мг) переважно інгібує ЦОГ-2 ex vivo, що підтверджується більшим інгібуванням продукції PGE2 у відповідь на стимуляцію ліпополісахаридом порівняно з продукцією тромбоксану у згорнутій крові (ЦОГ-1). Ці ефекти – дозозалежні. Інфламін не впливає на агрегацію тромбоцитів або на час кровотечі при застосуванні рекомендованих доз ex vivo, тоді як індометацин, диклофенак, ібупрофен і напроксен значно інгібують агрегацію тромбоцитів і подовжують кровотечу.
Клінічні дослідження встановили низьку частоту шлунково-кишкових побічних явищ (перфорації, утворення виразок і кровотечі) при застосуванні рекомендованих доз мелоксикаму порівняно зі стандартними дозами інших НПЗЗ.
Фармакокінетика.
Мелоксикам добре абсорбується з травного тракту, що відображається у високій абсолютній біодоступності (89 %).
Було продемонстровано біоеквівалентність супозиторіїв капсулам. При застосуванні одного супозиторію максимальна концентрація мелоксикаму у плазмі крові досягається після 5-6 годин.
Стабільні концентрації досягаються на 3-5-ту добу.
Одноразовий прийом добової дози зумовлює концентрацію препарату у плазмі крові з відносно невеликими коливаннями між піковою і найнижчою її точкою у межах від 0,8-2 мкг/мл для дозування по 15 мг (Сmin і Cmax у стабільній рівноважній концентрації).
Максимальна стабільна рівноважна концентрація у плазмі крові після застосування супозиторіїв досягається після приблизно 5 годин.
Безперервне лікування протягом тривалого періоду (наприклад 6 місяців) не призводило до змін фармакокінетичних параметрів порівняно з параметрами після 2 тижнів застосування мелоксикаму по 15 мг на добу. Будь-які зміни є також малоймовірними і при тривалості лікування більше 6 місяців.
Розподіл. У плазмі понад 99 % зв’язується з білками плазми крові (переважно з альбуміном). Мелоксикам проникає у синовіальну рідину у концентрації приблизно вдвічі меншій, ніж у плазмі крові.
Об’єм розподілу низький, у середньому 11 літрів. Індивідуальні відхилення становлять 30-40 %.
Біотрансформація. Мелоксикам підлягає екстенсивній біотрансформації у печінці. Мелоксикам майже повністю метаболізується до чотирьох фармакологічних інертних метаболітів. Основний метаболіт, 5’-карбоксимелоксикам (60 % дози), формується шляхом окислення проміжного метаболіту 5’-гідроксиметилмелоксикам, що також виділяється меншою мірою (9 % дози). Дослідження in vitro припускають, що CYP2C9 відіграє важливу роль у процесі метаболізму, тоді як CYP3А4 ізоензими сприяють меншою мірою. Активність пероксидази у пацієнтів, можливо, відповідальна за два інших метаболіти, які становлять 16 % та 4 % призначеної дози відповідно.
Виведення. Екскреція мелоксикаму – переважно у формі метаболітів – чиниться в однаковій кількості із сечею та калом. Менше 5 % добової дози виділяється незмінною в кал, тоді як тільки сліди незмінних складових виділяються в сечу. Період напіввиведення становить приблизно 20 годин.
Плазмовий кліренс становить 8 мл/хв.
Особливі категорії пацієнтів.
Печінкова та ниркова недостатність. Печінкова або ниркова недостатність суттєво не впливають на фармакокінетику мелоксикаму. При термінальній нирковій недостатності зростання об’єму розподілу може призвести до підвищення концентрації вільного мелоксикаму.
Пацієнти літнього віку. Середній плазмовий кліренс у стабільній рівноважній концентрації у людей літнього віку був дещо нижчим, ніж у молодих.
Клінічні характеристики.
Показання.
Симптоматичне лікування:
– больового синдрому при остеоартритах (артрозах, дегенеративних захворюваннях суглобів);
– ревматоїдних артритів;
– анкілозивних спондилітів.
Протипоказання.
Відома гіперчутливість до мелоксикаму або до інших компонентів препарату.
Інфламін не можна призначати пацієнтам, які мають симптоми бронхіальної астми, назальні поліпи, ангіоневротичний набряк або кропив’янку, пов’язані із застосуванням ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗЗ, оскільки можливі реакції перехресної гіперчутливості.
Також протипоказаннями є:
– активна форма або нещодавня поява виразки у травному тракті/перфорації;
– запальне захворювання товстого кишечнику в активній формі (хвороба Крона або виразковий коліт);
– тяжка печінкова недостатність;
– тяжка ниркова недостатність без застосування діалізу;
– маніфестна шлунково-кишкова кровотеча, нещодавня цереброваскулярна кровотеча або системні порушення згортання крові;
– тяжка неконтрольована серцева недостатність;
– проктит в анамнезі та ректальна кровотеча.
Інфламін протипоказаний для застосування як знеболювальний засіб у післяопераційному періоді при коронарному шунтуванні.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Інші інгібітори простагландинсинтетази, включаючи глюкокортикоїди і саліцилати (ацетилсаліцилова кислота): сумісне введення інгібіторів простагландинсинтетази через синергічну дію може призводити до збільшення ризику кровотечі та появи виразок у травному тракті, тому таке поєднане лікування не рекомендується. Інфламін не рекомендується застосовувати разом з іншими нестероїдними протизапальними засобами.
Пероральні антикоагулянти, антитромбоцитарні засоби, гепарин для системного введення, тромболітичні засоби, а також селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: підвищується ризик кровотечі через гальмування функції тромбоцитів. При необхідності такого поєднаного лікування рекомендується здійснювати ретельний нагляд.
Літій: мають місце дані щодо НПЗЗ, які підвищують рівень концентрації літію у плазмі крові. Рекомендовано контролювати вміст літію у плазмі крові на початку лікування, при підбиранні дози та при припиненні лікування мeлоксикамом.
Метотрексат: НПЗЗ можуть зменшувати тубулярну секрецію метотрексату, тим самим підвищуючи концентрацію його у плазмі. З цієї причини не рекомендується супутньо застосовувати НПЗЗ пацієнтам з високою дозою метотрексату (більше 15 мг/тиждень). Ризик взаємодії НПЗЗ і метотрексату слід враховувати також пацієнтам із низькою дозою метотрексату, зокрема пацієнтам із порушеною функцією нирок. У випадку, коли потрібне комбіноване лікування, необхідно контролювати показники аналізу крові та функції нирок. Слід дотримуватись застережень у випадку, коли прийом НПЗЗ і метотрексату триває три дні поспіль, оскільки плазмовий рівень метотрексату може підвищитися та посилити токсичність. Хоча фармакокінетика метотрексату (15 мг/тиждень) не зазнала впливу супутнього лікування мелоксикамом, слід вважати, що гематологічна токсичність метотрексату може зростати при лікуванні НПЗЗ.
Контрацепція: НПЗЗ знижують ефективність протизаплідних засобів.
Діуретики: лікування НПЗЗ зневоднених хворих пов’язано з потенціальним ризиком появи гострої ниркової недостатності, тому перед початком лікування слід контролювати функцію нирок, а надалі, при одночасному застосуванні мeлоксикаму та діуретиків хворим необхідно отримувати адекватну кількість рідини.
Антигіпертензивні препарати (наприклад бета-адреноблокатори, інгібітори АПФ, вазодилататори, діуретики): НПЗЗ зменшують антигіпертензивний ефект, що пов’язано з інгібуючим впливом на вазодилататорні простагландини.
НПЗЗ та антагоністи рецепторів ангіотензину-II, а також інгібітори АПФ мають синергічний ефект на зменшення клубочкової фільтрації. У пацієнтів з існуючим порушенням ниркової функції це може призвести до гострої ниркової недостатності.
Холестирамін зв’язує мелоксикам у гастроінтестинальному тракті, призводячи до його швидкого виведення.
НПЗЗ можуть посилювати нефротоксичність циклоспорину через вплив на ниркові простагландини, що потребує значного контролю функції нирок при одночасному застосуванні препаратів.
Мелоксикам майже повністю руйнується шляхом печінкового метаболізму, приблизно дві третини якого відбуваються при посередництві цитохрому (CYP) Р450 та одна третина – шляхом пероксидазного окислення.
Можлива фармакокінетична взаємодія мелоксикаму та інших препаратів на етапі метаболізму за рахунок впливу їх на СYР 2С9 та/або СYР 3А4.
Взаємодії мелоксикаму з антацидами, циметидином, дигоксином і фуросемідом при одночасному прийомі не виявлено.
Не можна виключати взаємодії препарату з пероральними антидіабетичними засобами.
Особливості застосування.
Як і щодо застосування інших НПЗЗ, при застосуванні препарату потрібно пильно слідкувати за станом пацієнтів зі шлунково-кишковими захворюваннями і тими, хто приймає антикоагулянти. Заборонено призначати мелоксикам, якщо є пептична виразка або шлунково-кишкова кровотеча.
Як і при застосуванні інших НПЗЗ, потенційно летальні шлунково-кишкова кровотеча, виразка або перфорація можуть виникнути у будь-який час у процесі лікування при наявності чи без попередніх симптомів або серйозних шлунково-кишкових захворювань в анамнезі. Найбільш серйозні наслідки спостерігалися у пацієнтів літнього віку.
При застосуванні нестероїдних протизапальних засобів у дуже поодиноких випадках спостерігалися серйозні шкірні реакції, деякі з них були летальними, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик появи таких реакцій спостерігався на початку лікування, при цьому у більшості випадків такі реакції з’являлися протягом першого місяця лікування. При першій появі шкірних висипань, уражень слизових оболонок або інших ознак надмірної чутливості необхідно припинити застосування препарату.
Нестероїдні протизапальні засоби можуть збільшувати ризик появи серйозних серцево-судинних тромботичних явищ, інфаркту міокарда та інсульту, які можуть бути летальними. При збільшенні тривалості лікування цей ризик може зростати. Такий ризик може збільшуватись у пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями або з факторами ризику розвитку таких захворювань.
Через можливість виникнення побічних ефектів на шкірі та слизових оболонках слід звертати особливу увагу на появу таких симптомів. При появі побічних ефектів лікування мелоксикамом слід припинити.
НПЗЗ інгібують синтез ниркових простагландинів, який відіграє важливу роль у підтримуванні ниркового кровотоку. У пацієнтів зі зниженим об’ємом крові та зниженим нирковим кровотоком застосування НПЗЗ може спричиняти ниркову недостатність, що має оборотний характер після припинення лікування НПЗЗ.
Найбільший ризик такої реакції має місце у пацієнтів літнього віку, у пацієнтів з дегідратацією, із застійною серцевою недостатністю, у хворих на цироз печінки, з нефротичним синдромом і хронічними ренальними порушеннями, а також у хворих, які отримують супутню терапію з діуретиками, інгібіторами АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину-II, або після об’ємних хірургічних втручань, що призвели до гіповолемії. Таким пацієнтам потрібен контроль діурезу та контроль функції нирок на початку терапії.
У поодиноких випадках НПЗЗ можуть призводити до інтерстиціальних нефритів, гломерулонефритів, ренальних медулярних некрозів або до розвитку нефротичних синдромів.
Доза мелоксикаму пацієнтам із термінальною нирковою недостатністю, які знаходяться на діалізі, не має перевищувати 7,5 мг (у вигляді таблеток). Для хворих із незначними або помірними ренальними порушеннями дозу можна не знижувати (рівень кліренсу креатиніну понад 25 мл/хв).
Як і при лікуванні більшістю НПЗЗ, описані поодинокі випадки підвищення рівня трансаміназ або інших параметрів функції печінки. У більшості випадків ці відхилення були незначні і мали тимчасовий характер. При стійкому та значному відхиленні від норми показників функції печінки лікування мелоксикамом слід припинити та провести контрольні тести. Для хворих із клінічно стабільним перебігом цирозу печінки не слід знижувати дози мелоксикаму. Ослаблені хворі потребують більш ретельного нагляду. Як і при лікуванні іншими НПЗЗ, треба бути обережними щодо хворих літнього віку, в яких має місце більш імовірне зниження функції нирок, печінки та серця.
НПЗЗ можуть посилити затримку натрію, калію та рідини і вплинути на натрійуретичні ефекти діуретиків, що може спричинити або посилити серцеві порушення або артеріальну гіпертензію. Таким пацієнтам рекомендується проведення клінічного моніторингу.
Інфламін, як і будь-який інший НПЗЗ, може маскувати симптоми інфекційних захворювань.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Інфламін протипоказаний у період вагітності.
Інгібування синтезу простагландинів може негативно впливати на вагітність та/або розвиток ембріона і плода. Дані епідеміологічних досліджень дають змогу припустити збільшення ризику викидня та розвитку вад серця і гастрохізисів після застосування інгібіторів синтезу простагландинів у ранній період вагітності. Вважається, що цей ризик збільшується зі збільшенням дози та тривалості лікування.
У ІІІ триместрі вагітності всі інгібітори синтезу простагландинів можуть створювати для плода ризик:
– серцево-легеневої токсичності (з передчасним закриттям артеріальної протоки та легеневою гіпертензією);
– порушення роботи нирок, що може розвинутися у ниркову недостатність з олігогідроамніоном.
Можливі ризики в останні терміни вагітності для матері та новонародженого:
– можливого продовження часу кровотечі, протиагрегаційного ефекту навіть при дуже низьких дозах;
– пригнічення скорочень матки, що призводить до затримки або затягування пологів.
Хоча конкретних даних щодо мелоксикаму немає, про НПЗЗ відомо, що вони можуть проникати у грудне молоко, тому мелоксикам протипоказаний жінкам, які годують груддю.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Даних щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами немає. Однак при розвитку таких побічних явищ як розлад функції зору, запаморочення, сонливість або інші порушення з боку центральної нервової системи, рекомендовано утриматися від керування автомобілем або роботи з механізмами.
Спосіб застосування та дози.
Перед застосуванням супозиторія необхідно:
– по лінії перфорації блістерної упаковки відірвати один супозиторій у первинній упаковці;
– далі необхідно потягнути за краї плівки, розриваючи її у різні боки, і звільнити супозиторій від первинної упаковки.
Застосовувати дорослим і дітям від 12 років:
Остеоартрити: 15 мг/добу (1 супозиторій).
Ревматоїдні артрити: 15 мг/добу (1 супозиторій).
Анкілозивні спондиліти: 15 мг/добу (1 супозиторій).
Максимально рекомендована добова доза мелоксикаму для дорослих становить 15 мг.
Оскільки зі збільшенням дози і тривалості лікування підвищується ризик виникнення побічних реакцій, необхідно застосовувати найменшу ефективну добову дозу протягом найкоротшого періоду лікування.
При комбінованому призначенні різних форм препаратів мелоксикаму (капсули, таблетки, супозиторії, розчин) загальна добова доза не має перевищувати 15 мг.
Діти. Препарат застосовувати для лікування дітей віком від 12 років.
Передозування.
У разі передозування рекомендовані загальні підтримуючі засоби, оскільки антидот невідомий. Під час клінічних досліджень було виявлено, що холестирамін прискорює виведення мелоксикаму.
Побічні реакції.
З боку системи крові та лімфатичної системи: відхилення показників аналізу крові від норми (включаючи диференційну лейкоцитарну формулу), лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія.
Одночасний прийом потенційно мієлотоксичного препарату, особливо метотрексату, може призводити до виникнення цитопенії.
З боку імунної системи: анафілактичні реакції, анафілактоїдні реакції та інші алергічні реакції негайного типу.
Психічні розлади: сплутаність свідомості, дезорієнтація, зміна настрою.
Неврологічні розлади: запаморочення, сонливість, головний біль.
З боку органів зору: розлади функції зору, що включають нечіткість зору, кон’юнктивіт.
З боку органів слуху та вестибулярного апарату: вертиго, шум у вухах.
Кардіальні порушення: відчуття серцебиття.
Судинні розлади: підвищення артеріального тиску, припливи.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: бронхіальна астма у пацієнтів з алергією на ацетилсаліцилову кислоту та інші НПЗЗ.
З боку травного тракту: шлунково-кишкова перфорація, прихована або макроскопічна шлунково-кишкова кровотеча, виразка дванадцятипалої кишки, коліт, гастрит, езофагіт, стоматит, біль у животі, диспепсія, діарея, нудота, блювання, запор, метеоризм, відрижка.
Шлунково-кишкова кровотеча, виразкування або перфорація можуть бути потенційно летальними.
З боку гепатобіліарної системи: гепатит, порушення біохімічних показників функції печінки (наприклад підвищення трансаміназ або білірубіну).
З боку шкіри і підшкірної клітковини: токсичний епідермальний некроз, синдром Стівенса-Джонсона, ангіоневротичний набряк, бульозний дерматит, поліморфна еритема, висипання, кропив’янка, фотосенсибілізація, свербіж.
З боку сечовидільної системи: гостра ниркова недостатність, зміни показників функції нирок (підвищення креатиніну та/або сечовини сироватки).
Застосування нестероїдних протизапальних засобів може супроводжуватися розладами сечовипускання, включаючи гостру затримку сечі.
Загальні порушення та порушення у місці введення: набряк, печіння, свербіж в аноректальній ділянці.
Термін придатності.
2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °C.
Упаковка. По 5 супозиторіїв у блістері; по 2 блістери у пачці.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
Приватне акціонерне товариство «Лекхім-Харків».
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
Україна, 61115, Харківська обл., місто Харків, вулиця Северина Потоцького, будинок 36.
ИНСТРУКЦИЯ
по медицинскому применению лекарственного средства
ИНФЛАМИН
(INFLAMIN)
Состав:
действующее вещество: meloxicam;
1 суппозиторий содержит мелоксикама 15 мг;
вспомогательное вещество: твердый жир.
Лекарственная форма. Суппозитории ректальные.
Основные физико-химические свойства: суппозитории светло-желтого с зеленоватым оттенком цвета, пулеобразной формы. Допускается наличие налета на поверхности суппозитория.
Фармакотерапевтическая группа. Нестероидные противовоспалительные и противоревматические средства. Код ATХ M01A C06.
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика.
Инфламин – это нестероидное противовоспалительное лекарственное средство класса энолиевой кислоты, оказывающее противовоспалительное, анальгезирующее и жаропонижающее действие. Инфламин обладает высокой противовоспалительной активностью на всех стандартных моделях воспаления. Общий механизм указанных эффектов может заключаться в способности Инфламина ингибировать биосинтез простагландинов – медиаторов воспаления.
Безопасный механизм действия Инфламина связывается с селективным ингибированием циклооксигеназы-2 (ЦОГ-2) по сравнению с циклооксигеназой-1 (ЦОГ-1). Терапевтический эффект НПВС связан с ингибированием синтеза ЦОГ-2, тогда как ингибирование ЦОГ-1 приводит к побочным эффектам со стороны желудка и почек.
Селективность ингибирования ЦОГ-2 мелоксикамом подтверждена многими исследователями как in vitro, так и ex vivo. Инфламин (15 мг) преимущественно ингибирует ЦОГ-2 ex vivo, что подтверждается большим ингибированием продукции PGE2 в ответ на стимуляцию липополисахаридом по сравнению с продукцией тромбоксана в свернутой крови (ЦОГ-1). Эти эффекты – дозозависимые. Инфламин не влияет на агрегацию тромбоцитов или на время кровотечения при применении рекомендованных доз ex vivo, тогда как индометацин, диклофенак, ибупрофен и напроксен значительно ингибируют агрегацию тромбоцитов и продлевают кровотечение.
Клинические исследования установили низкую частоту желудочно-кишечных побочных явлений (перфорации, образование язв и кровотечение) при применении в рекомендованных дозах мелоксикама по сравнению со стандартными дозами других НПВС.
Фармакокинетика.
Мелоксикам хорошо абсорбируется из пищеварительного тракта, что отражается в высокой абсолютной биодоступности (89 %).
Была продемонстрирована биоэквивалентность суппозиториев капсулам. При применении одного суппозитория максимальная концентрация мелоксикама в плазме крови достигается после 5-6 часов.
Стабильные концентрации достигаются на 3-5-е сутки.
Однократный прием суточной дозы обуславливает концентрацию препарата в плазме крови с относительно небольшими колебаниями между пиковой и низкой ее точкой в пределах от 0,8-2 мкг/мл для дозирования по 15 мг (Сmin и Cmax в стабильной равновесной концентрации).
Максимальная стабильная равновесная концентрация в плазме крови после применения суппозиториев достигается после примерно 5 часов.
Непрерывное лечение в течение длительного периода (например 6 месяцев) не приводило к изменениям фармакокинетических параметров по сравнению с параметрами после 2 недель применения мелоксикама по 15 мг в сутки. Любые изменения являются также маловероятными и при длительности лечения более 6 месяцев.
Распределение. В плазме более 99 % связывается с белками плазмы крови (преимущественно с альбумином). Мелоксикам проникает в синовиальную жидкость в концентрации примерно вдвое меньшей, чем в плазме крови.
Объем распределения низкий, в среднем 11 литров. Индивидуальные отклонения составляют 30-40 %.
Биотрансформация. Мелоксикам подлежит экстенсивной биотрансформации в печени. Мелоксикам почти полностью метаболизируется до четырех фармакологических инертных метаболитов. Основной метаболит, 5’-карбоксимелоксикам (60 % дозы), формируется путем окисления промежуточного метаболита 5’-гидроксиметилмелоксикам, также выделяется в меньшей степени (9 % дозы). Исследования in vitro предполагают, что CYP2C9 играет важную роль в процессе метаболизма, тогда как CYP3А4 изоэнзимы способствуют в меньшей степени. Активность пероксидазы у пациентов, возможно, ответственна за два других метаболита, составляющие 16 % и 4 % назначенной дозы соответственно.
Выведение. Экскреция мелоксикама – преимущественно в форме метаболитов – осуществляется в одинаковом количестве с мочой и калом. Менее 5 % суточной дозы выделяется неизменной в кал, тогда как только следы неизменных составляющих выделяются в мочу. Период полувыведения составляет около 20 часов.
Плазменный клиренс составляет 8 мл/мин.
Особые категории пациентов.
Печеночная и почечная недостаточность. Печеночная или почечная недостаточность существенно не влияют на фармакокинетику мелоксикама. При терминальной почечной недостаточности возрастание объема распределения может привести к повышению концентрации свободного мелоксикама.
Пациенты пожилого возраста. Средний плазменный клиренс в стабильной равновесной концентрации у людей пожилого возраста был несколько ниже, чем у молодых.
Клинические характеристики.
Показания.
Симптоматическое лечение:
– болевого синдрома при остеоартритах (артрозах, дегенеративных заболеваниях суставов);
– ревматоидных артритов;
– анкилозивных спондилитов.
Противопоказания.
Известная гиперчувствительность к мелоксикаму или к другим компонентам препарата.
Инфламин нельзя назначать пациентам, которые имеют симптомы бронхиальной астмы, назальные полипы, ангионевротический отек или крапивницу, которые связаны с применением ацетилсалициловой кислоты или других НПВС, поскольку возможны реакции перекрестной гиперчувствительности.
Также противопоказаниями являются:
– активная форма или недавнее появление язвы в пищеварительном тракте/перфорации;
– воспалительное заболевание толстого кишечника в активной форме (болезнь Крона или язвенный колит);
– тяжелая печеночная недостаточность;
– тяжелая почечная недостаточность без применения диализа;
– манифестное желудочно-кишечное кровотечение, недавнее цереброваскулярное кровотечение или системные нарушения свертываемости крови;
– тяжелая неконтролируемая сердечная недостаточность;
– проктит в анамнезе и ректальное кровотечение.
Инфламин противопоказан для применения в качестве обезболивающего средства в послеоперационном периоде при коронарном шунтировании.
Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.
Другие ингибиторы простагландинсинтетазы, включая глюкокортикоиды и салицилаты (ацетилсалициловая кислота): совместное введение ингибиторов простагландинсинтетазы из-за синергического действия может приводить к увеличению риска кровотечения и появления язв в пищеварительном тракте, поэтому такое совмещенное лечение не рекомендуется. Инфламин не рекомендуется применять вместе с другими нестероидными противовоспалительными средствами.
Пероральные антикоагулянты, антитромбоцитарные средства, гепарин для системного применения, тромболитические средства, а также селективные ингибиторы обратимого захвата серотонина: повышается риск кровотечения из-за торможения функции тромбоцитов. При необходимости такого совмещенного лечения рекомендуется осуществлять тщательное наблюдение.
Литий: имеют место данные по НПВС, которые повышают уровень концентрации лития в плазме крови. Рекомендуется контролировать содержание лития в плазме крови в начале лечения, при подборе дозы и при прекращении лечения мeлоксикамом.
Метотрексат: НПВС могут уменьшать канальцевую секрецию метотрексата, тем самым повышая концентрацию его в плазме. По этой причине не рекомендуется попутно применять НПВС пациентам с высокой дозой метотрексата (более 15 мг/неделю). Риск взаимодействия НПВС и метотрексата следует учитывать также пациентам с низкой дозой метотрексата, в частности пациентам с нарушенной функцией почек. В случае, когда требуется комбинированное лечение, необходимо контролировать показатели анализа крови и функции почек. Следует соблюдать предостережения в случае, когда прием НПВС и метотрексата длится три дня подряд, поскольку плазменный уровень метотрексата может повыситься и усилить токсичность. Хотя фармакокинетика метотрексата (15 мг/неделю) не подверглась воздействию сопутствующего лечения мелоксикамом, следует считать, что гематологическая токсичность метотрексата может возрастать при лечении НПВС.
Контрацепция: НПВС снижают эффективность противозачаточных средств.
Диуретики: лечение НПВС обезвоженных больных связано с потенциальным риском появления острой почечной недостаточности, поэтому перед началом лечения следует контролировать функцию почек, а в дальнейшем, при одновременном применении мeлоксикама и диуретиков больные должны получать адекватное количество жидкости.
Антигипертензивные препараты (например бета-адреноблокаторы, ингибиторы АПФ, вазодилататоры, диуретики): НПВС уменьшают антигипертензивный эффект, что связано с ингибирующим влиянием на вазодилататорные простагландины.
НПВС и антагонисты рецепторов ангиотензина-II, а также ингибиторы АПФ имеют синергетический эффект на уменьшение клубочковой фильтрации. У пациентов с существующим нарушением функции почек это может привести к острой почечной недостаточности.
Холестирамин связывает мелоксикам в гастроинтестинальном тракте, приводя к его быстрому выведению.
НПВС могут усиливать нефротоксичность циклоспорина из-за воздействия на почечные простагландины, что требует значительного контроля функции почек при одновременном применении препаратов.
Мелоксикам почти полностью разрушается путем печеночного метаболизма, примерно две трети которого происходят при посредничестве цитохрома (CYP) Р450 и одна треть – путем пероксидазного окисления.
Возможно фармакокинетическое взаимодействие мелоксикама и других препаратов на этапе метаболизма за счет влияния их на СYР 2С9 и/или СYР 3А4.
Взаимодействия мелоксикама с антацидами, циметидином, дигоксином и фуросемидом при одновременном приеме не обнаружено.
Нельзя исключать взаимодействия препарата с пероральными антидиабетическими средствами.
Особенности применения.
Как и о применении других НПВС, при применении препарата нужно внимательно следить за состоянием пациентов с желудочно-кишечными заболеваниями и теми, кто принимает антикоагулянты. Запрещено назначать мелоксикам, если есть пептическая язва или желудочно-кишечное кровотечение.
Как и при применении других НПВС, потенциально летальные желудочно-кишечное кровотечение, язва или перфорация могут возникнуть в любое время в процессе лечения при наличии или без предшествующих симптомов или серьезных желудочно-кишечных заболеваний в анамнезе. Наиболее серьезные последствия наблюдались у пациентов пожилого возраста.
При применении нестероидных противовоспалительных средств в очень редких случаях наблюдались серьезные кожные реакции, некоторые из них были летальными, включая эксфолиативный дерматит, синдром Стивенса-Джонсона и токсический эпидермальный некролиз. Самый высокий риск появления таких реакций наблюдался в начале лечения, при этом в большинстве случаев такие реакции появлялись в течение первого месяца лечения. При первом появлении кожных высыпаний, поражений слизистых оболочек или других признаков чрезмерной чувствительности необходимо прекратить применение препарата.
Нестероидные противовоспалительные средства могут увеличивать риск появления серьезных сердечно-сосудистых тромботических явлений, инфаркта миокарда и инсульта, которые могут быть летальными. При увеличении продолжительности лечения этот риск может возрастать. Такой риск может увеличиваться у пациентов с сердечно-сосудистыми заболеваниями или с факторами риска развития таких заболеваний.
Ввиду возможности возникновения побочных эффектов на коже и слизистых оболочках следует обращать особое внимание на появление таких симптомов. При появлении побочных эффектов лечение мелоксикамом следует прекратить.
НПВС ингибируют синтез почечных простагландинов, который играет важную роль в поддержании почечного кровотока. У пациентов со сниженным объемом крови и сниженным почечным кровотоком применение НПВС может вызывать почечную недостаточность, которая имеет обратимый характер после прекращения лечения НПВС.
Наибольший риск такой реакции имеет место у пациентов пожилого возраста, у пациентов с дегидратацией, с застойной сердечной недостаточностью, у больных циррозом печени, с нефротическим синдромом и хроническими ренальными нарушениями, а также у больных, получающих сопутствующую терапию с диуретиками, ингибиторами АПФ или блокаторами рецепторов ангиотензина-II, или после объемных хирургических вмешательств, которые привели к гиповолемии. Таким пациентам нужен контроль диуреза и контроль функции почек в начале терапии.
В единичных случаях НПВС могут приводить к интерстициальным нефритам, гломерулонефритам, ренальным медуллярным некрозам или к развитию нефротических синдромов.
Доза мелоксикама пациентам с терминальной почечной недостаточностью, находящихся на диализе, не должна превышать 7,5 мг (в виде таблеток). Для больных с незначительными или умеренными ренальными нарушениями дозу можно не снижать (уровень клиренса креатинина более 25 мл/мин).
Как и при лечении большинством НПВС, описаны единичные случаи повышения уровня трансаминаз или других параметров функции печени. В большинстве случаев эти отклонения были незначительны и имели временный характер. При стойком и значительном отклонении от нормы показателей функции печени лечение мелоксикамом следует прекратить и провести контрольные тесты. Для больных с клинически стабильным течением цирроза печени не следует снижать дозы мелоксикама. Ослабленные больные нуждаются в более тщательном наблюдении. Как и при лечении другими НПВС, надо быть осторожными в отношении больных пожилого возраста, у которых имеет место более вероятное снижение функции почек, печени и сердца.
НПВС могут усилить задержку натрия, калия и жидкости и повлиять на натрийуретические эффекты диуретиков, что может вызвать или усилить сердечные нарушения или артериальную гипертензию. Таким пациентам рекомендуется проведение клинического мониторинга.
Инфламин, как и любой другой НПВС, может маскировать симптомы инфекционных заболеваний.
Применение в период беременности или кормления грудью.
Инфламин противопоказан в период беременности.
Ингибирование синтеза простагландинов может негативно влиять на беременность и/или развитие эмбриона и плода. Данные эпидемиологических исследований дают возможность предположить об увеличении риска выкидыша и развития пороков сердца и гастрохизисов после применения ингибиторов синтеза простагландинов в ранний период беременности. Считается, что этот риск увеличивается с увеличением дозы и длительности лечения.
В ІІІ триместре беременности все ингибиторы синтеза простагландинов могут создавать для плода риск:
– сердечно-легочной токсичности (с преждевременным закрытием артериальной протоки и легочной гипертензией);
– нарушения работы почек, что может развиться в почечную недостаточность с олигогидроамнионом.
Возможные риски в последние сроки беременности для матери и новорожденного:
– возможного продления времени кровотечения, противоагрегационного эффекта даже при очень низких дозах;
– угнетения сокращений матки, что приводит к задержке или затягиванию родов.
Хотя конкретных данных о мелоксикаме нет, о НПВС известно, что они могут проникать в грудное молоко, поэтому мелоксикам противопоказан женщинам, кормящим грудью.
Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами.
Данных о влиянии препарата на способность управлять автомобилем или работать с другими механизмами нет. Однако при развитии таких побочных явлений как нарушение функции зрения, головокружение, сонливость или других нарушений со стороны центральной нервной системы, рекомендуется воздержаться от управления автомобилем или работы с механизмами.
Способ применения и дозы.
Перед применением суппозитория необходимо:
– по линии перфорации блистерной упаковки оторвать один суппозиторий в первичной упаковке;
– далее необходимо потянуть за края пленки, разрывая ее в разные стороны, и освободить суппозиторий от первичной упаковки.
Применять взрослым и детям с 12 лет:
Остеоартриты: 15 мг/сутки (1 суппозиторий).
Ревматоидные артриты: 15 мг/сутки (1 суппозиторий).
Анкилозивные спондилиты: 15 мг/сутки (1 суппозиторий).
Максимально рекомендуемая суточная доза мелоксикама для взрослых составляет 15 мг.
Поскольку с увеличением дозы и длительности лечения повышается риск возникновения побочных реакций, необходимо применять минимальную эффективную суточную дозу в течение короткого периода лечения.
При комбинированном назначении различных форм препаратов мелоксикама (капсулы, таблетки, суппозитории, раствор) общая суточная доза не должна превышать 15 мг.
Дети. Препарат применять для лечения детей с 12 лет.
Передозировка.
В случае передозировки рекомендуются общие поддерживающие средства, поскольку антидот неизвестен. Во время клинических исследований было обнаружено, что холестирамин ускоряет выведение мелоксикама.
Побочные реакции.
Со стороны системы крови и лимфатической системы: отклонения показателей анализа крови от нормы (включая дифференциальную лейкоцитарную формулу), лейкопения, тромбоцитопения, анемия.
Одновременный прием потенциально миелотоксического препарата, особенно метотрексата, может приводить к возникновению цитопении.
Со стороны иммунной системы: анафилактические реакции, анафилактоидные реакции и другие аллергические реакции немедленного типа.
Психические расстройства: спутанность сознания, дезориентация, изменение настроения.
Неврологические расстройства: головокружение, сонливость, головная боль.
Со стороны органов зрения: нарушение функции зрения, включающие нечеткость зрения, конъюнктивит.
Со стороны органов слуха и вестибулярного аппарата: вертиго, шум в ушах.
Кардиальные нарушения: ощущение сердцебиения.
Сосудистые расстройства: повышение артериального давления, приливы.
Со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения: бронхиальная астма у пациентов с аллергией на ацетилсалициловую кислоту и другие НПВС.
Со стороны пищеварительного тракта: желудочно-кишечная перфорация, скрытое или макроскопическое желудочно-кишечное кровотечение, язва двенадцатиперстной кишки, колит, гастрит, эзофагит, стоматит, боль в животе, диспепсия, диарея, тошнота, рвота, запор, метеоризм, отрыжка.
Желудочно-кишечное кровотечение, изъязвление или перфорация могут быть потенциально летальными.
Со стороны гепатобиллиарной системы: гепатит, нарушения биохимических показателей функции печени (например повышение трансаминаз или билирубина).
Со стороны кожи и подкожной клетчатки: токсический эпидермальный некроз, синдром Стивенса-Джонсона, ангионевротический отек, буллезный дерматит, полиморфная эритема, сыпь, крапивница, фотосенсибилизация, зуд.
Со стороны мочевыделительной системы: острая почечная недостаточность, изменения показателей функции почек (повышение креатинина и/или мочевины сыворотки).
Применение нестероидных противовоспалительных средств может сопровождаться расстройствами мочеиспускания, включая острую задержку мочи.
Общие нарушения и нарушения в месте введения: отек, жжение, зуд в аноректальной области.
Срок годности.
2 года.
Условия хранения.
Хранить в недоступном для детей месте при температуре не выше 25 °C.
Упаковка. По 5 суппозиториев в блистере, по 2 блистера в пачке.
Категория отпуска.
По рецепту.
Производитель.
Частное акционерное общество «Лекхим-Харьков».
Местонахождение производителя и его адрес места осуществления деятельности.
Украина, 61115, Харьковская обл., город Харьков, улица Северина Потоцкого, дом 36.