ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування лікарського засобу
ОМЕПРАЗОЛ
(OMEPRAZOL)
Cклад:
діюча речовина: omeprazol;
1 флакон містить омепразолу натрію (у перерахуванні на омепразол) 40 мг;
допоміжні речовини: динатрію едетат, натрію гідроксид.
Лікарська форма. Ліофілізат для розчину для інфузій.
Основні фізико-хімічні властивості: ліофілізована пориста маса або порошок від білого до жовтуватого кольору.
Фармакотерапевтична група.
Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи. Код АТХ А02В С01.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Механізм дії
Омепразол, рацемічна суміш двох енантіомерів, зменшує секрецію соляної кислоти у шлунку завдяки механізму надзвичайно спрямованої дії. Омепразол інгібує секрецію соляної кислоти у шлунку шляхом специфічного впливу на протонну помпу у парієтальних клітинах. Препарат при застосуванні 1 раз на добу діє швидко та забезпечує контроль шляхом оборотного пригнічення секреції соляної кислоти шлункового соку.
Омепразол є слабкою основою, яка накопичується та перетворюється в активну форму у вкрай кислому середовищі внутрішньоклітинних канальців парієтальних клітин, де він пригнічує фермент Н+, К+-АТФазу (протонну помпу). Цей ефект на заключному етапі процесу формування соляної кислоти шлункового соку є дозозалежним та забезпечує високоефективне пригнічення як базальної, так і стимульованої секреції соляної кислоти, незалежно від типу стимуляції.
Фармакодинамічні ефекти
Усі фармакодинамічні ефекти можна пояснити впливом омепразолу на секрецію соляної кислоти.
Вплив на секрецію соляної кислоти у шлунку
Внутрішньовенне введення омепразолу спричиняє дозозалежне пригнічення секреції соляної кислоти у шлунку людини. Для того, щоб одразу аналогічно зменшити внутрішньошлункову кислотність, що досягається повторними дозами препарату по 20 мг перорально, рекомендується, як перша доза, внутрішньовенне введення 40 мг препарату. Це призводить до негайного зниження внутрішньошлункової кислотності та подальшого утримання цього показника зниження в середньому на 90 % протягом 24 годин, як після внутрішньовенної ін’єкції, так і після внутрішньовенної інфузії.
Пригнічення секреції соляної кислоти пов’язується з площею під кривою «концентрація-час» (AUC) омепразолу та не залежить від фактичної концентрації омепразолу в плазмі крові на даний момент часу.
Під час лікування омепразолом не відзначено ознак тахіфілаксії.
Вплив на Helicobacter pylori
Helicobacter pylori пов’язана з розвитком виразкової хвороби, у тому числі виразкової хвороби дванадцятипалої кишки та шлунка. Helicobacter pylori є основним фактором розвитку атрофічного гастриту, що асоціюється з підвищеним ризиком розвитку раку шлунка.
Ерадикація Helicobacter pylori за допомогою омепразолу та протимікробних препаратів пов’язана з високими рівнями загоєння і тривалої ремісії виразкової хвороби.
Інші ефекти, пов’язані з пригніченням секреції соляної кислоти у шлунку
Під час лікування антисекреторними препаратами сироватковий рівень гастрину підвищується у відповідь на знижену секрецію кислоти. Також у зв’язку зі зниженою шлунковою кислотністю підвищується рівень хромограніну А (CgA). Підвищення рівня CgA може завадити обстеженню на нейроендокринні пухлини. Повідомлялося, що лікування інгібіторами протонної помпи потрібно припинити за 5-14 днів до визначення CgA. Визначення слід повторити, якщо рівні не нормалізувалися до цього часу.
Збільшення кількості ECL-клітин пов’язане, можливо, зі збільшенням сироваткового рівня гастрину, спостерігається як у дітей, так і у дорослих під час тривалого лікування омепразолом. Вважається, що ці дані не мають клінічного значення.
Під час тривалого курсу лікування повідомлялося про дещо підвищену частоту появи залозових кіст у шлунку. Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції соляної кислоти; цей процес є доброякісним та, імовірно, оборотним.
Зниження кислотності шлункового соку будь-якими засобами, включаючи інгібітори протонної помпи, збільшує кількість бактерій у шлунку, що зазвичай присутні у травному тракті. Лікування препаратами, що знижують кислотність, може призвести до дещо підвищеного ризику розвитку інфекцій травного тракту, спричинених Salmonella та Campylobacter.
Фармакокінетика.
Розподіл
Передбачуваний об’єм розподілу у здорових добровольців становить приблизно 0,3 л/кг маси тіла. Омепразол приблизно на 97 % зв’язується з білками плазми крові.
Метаболізм
Омепразол повністю метаболізується системою цитохрому Р450 (CYP). Основна частина його метаболізму залежить від поліморфно експресованого CYP2C19, відповідального за утворення гідроксиомепразолу, основного метаболіту речовини у плазмі крові. Решта залежить від іншої специфічної ізоформи (CYP3A4), відповідальної за утворення омепразолу сульфону. Внаслідок високої спорідненості омепразолу із CYP2C19 існує можливість конкурентного пригнічення та метаболічної міжмедикаментозної взаємодії з іншими субстратами CYP2C19. Однак через незначну спорідненість із CYP3A4 омепразол не має здатності до пригнічення метаболізму інших субстратів CYP3A4. Крім того, омепразол не чинить гальмівної дії на основні ферменти CYP.
Приблизно у 3 % представників європеоїдної раси та у 15-20 % представників монголоїдної раси функціональний фермент CYP2C19 відсутній; їх відносять до так званих «повільних метаболізаторів». У цих осіб метаболізм омепразолу, можливо, каталізується переважно ферментом CYP3A4. Після повторного призначення омепразолу у дозі 20 мг 1 раз на добу, середнє значення площі під кривою AUC у «повільних метаболізаторів» у 5-10 разів більше, ніж в осіб, які мають функціональний фермент CYP2C19 (у «швидких метаболізаторів»). Середні максимальні концентрації у плазмі крові були також більш високі – у 3-5 разів. Однак ці результати не впливають на дозування омепразолу.
Виведення
Загальний плазмовий кліренс становить приблизно 30-40 л/год після разової дози. Період напіввиведення омепразолу з плазми крові зазвичай менше 1 години як після разового, так і після повторного застосування препарату 1 раз на добу. Омепразол повністю виводиться з плазми крові між прийомами доз без тенденції до накопичення при його застосуванні 1 раз на добу. Майже 80 % дози омепразолу виводиться у вигляді метаболітів із сечею, а решта – із фекаліями, переважно шляхом секреції з жовчю.
AUC омепразолу збільшується при повторному застосуванні препарату. Це збільшення залежить від дози препарату і забезпечує нелінійну залежність AUC від дози після повторного застосування препарату. Така залежність від часу та дози зумовлена зменшенням пресистемного метаболізму та системного кліренсу, що, можливо, спричинено пригніченням ферменту CYP2C19 омепразолом та/або його метаболітами (наприклад, сульфоном). Не було виявлено, щоб будь-який із метаболітів впливав на секрецію соляної кислоти шлункового соку.
Особливі групи пацієнтів
Пацієнти з порушеннями функцій печінки
Метаболізм омепразолу в пацієнтів із порушеннями функцій печінки сповільнений, що призводить до збільшення AUC. При застосуванні омепразолу 1 раз на добу жодної тенденції до накопичення препарату не спостерігалося.
Пацієнти з порушеннями функцій нирок
Фармакокінетика омепразолу, у тому числі системна біодоступність та швидкість виведення, у пацієнтів зі зниженою нирковою функцією не змінюється.
Пацієнти літнього віку
Швидкість метаболізму омепразолу у пацієнтів літнього віку (75-79 років) дещо знижена.
Клінічні характеристики.
Показання.
Омепразол для внутрішньовенного застосування показаний як альтернатива пероральній терапії у нижчезазначених випадках.
Дорослі
· Лікування виразки дванадцятипалої кишки.
· Профілактика рецидивів виразки дванадцятипалої кишки.
· Лікування виразки шлунка.
· Профілактика рецидивів виразки шлунка.
· У комбінації з відповідними антибіотиками для ерадикації Helicobacter pylori (H. pylori) при виразковій хворобі.
· Лікування виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, пов’язаної із застосуванням нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП).
· Профілактика виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, пов’язаної із застосуванням НПЗП у пацієнтів категорії ризику.
· Лікування рефлюкс-езофагіту.
· Тривале лікування пацієнтів з неактивним рефлюкс-езофагітом.
· Лікування симптоматичної гастроезофагеальної рефлюксної хвороби.
· Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до омепразолу, заміщених бензимідазолів або до будь-якої з допоміжних речовин.
Омепразол, як і інші інгібітори протонної помпи (ІПП), не слід застосовувати одночасно з нелфінавіром.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Вплив омепразолу на фармакокінетику інших лікарських засобів
Лікарські засоби, всмоктування яких залежить від рН шлунка
Пригнічення шлункової секреції на тлі терапії омепразолом може знижувати або підвищувати абсорбцію лікарських засобів, всмоктування яких залежить від рН шлунка.
Нелфінавір, атазанавір
Зниження сироваткових рівнів атазанавіру та нелфінавіру відзначалося при одночасному застосуванні омепразолу, тому супутньо застосовувати ці препарати не рекомендується. Одночасне застосування омепразолу (40 мг 1 раз на добу) і атазанавіру в дозі 300 мг/ритонавіру в дозі 100 мг у здорових добровольців спричиняло значне зниження експозиції атазанавіру (зниження AUC, Cmax та Cmin приблизно на 75 %). Підвищення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало впливу омепразолу на експозицію атазанавіру. Одночасне застосування омепразолу (20 мг на добу) з атазанавіром у дозі 400 мг/ритонавіром у дозі 100 мг у здорових добровольців знижувало експозицію атазанавіру приблизно на 30 % порівняно з експозицією, відзначеною при застосуванні атазанавіру в дозі 300 мг/ритонавіру в дозі 100 мг 1 раз на добу без застосування омепразолу в дозі 20 мг на добу. Одночасне застосування омепразолу (40 мг на добу) зменшувало середні значення AUC, Cmax та Cmin нелфінавіру на 36-39 %, а середні значення AUC, Cmax та Cmin фармакологічно активного метаболіту М8 – на 75-92 %.
Дигоксин
При одночасному застосуванні омепразолу (20 мг на добу) та дигоксину у здорових добровольців біодоступність дигоксину зростала на 10 % (до 30 % у двох із десяти учасників). Токсичні ефекти дигоксину відзначалися рідко. Однак слід дотримуватися обережності при застосуванні високих доз омепразолу пацієнтам літнього віку. Слід посилити моніторинг концентрації дигоксину у крові пацієнта.
Клопідогрель
Під час дослідження клопідогрель (навантажувальна доза 300 мг із подальшим
застосуванням по 75 мг/добу) застосовували окремо та у поєднанні із омепразолом
(по 80 мг одночасно із клопідогрелем) протягом 5 днів. Експозиція активного
метаболіту клопідогрелю знизилась на
46 % (день 1) та 42 % (день 5) при одночасному застосуванні клопідогрелю та
омепразолу. Середня величина пригнічення агрегації тромбоцитів при одночасному
застосуванні клопідогрелю та омепразолу зменшилася на 47 % (через 24 години) та
30 % (день 5). Інше дослідження продемонструвало, що застосування клопідогрелю
та омепразолу в різний час не усувало їх взаємодії, що, вірогідно, зумовлено
пригнічувальним впливом омепразолу на CYP2C19. У ході досліджень отримано
суперечливі дані щодо клінічних проявів цієї фармакокінетичної/
фармакодинамічної взаємодії з точки зору значних серцево-судинних подій. Тому
одночасне застосування омепразолу та клопідогрелю не рекомендоване.
Інші лікарські засоби
Всмоктування ампіциліну, посаконазолу, ерлотинібу, кетоконазолу, ітраконазолу та заліза значно зменшується і, отже, клінічна ефективність може знижуватися. Слід уникати одночасного застосування з посаконазолом та ерлотинібом.
Лікарські засоби, що метаболізуються CYP2C19
Можлива взаємодія з препаратами, які метаболізуються у печінці за допомогою ферментної системи цитохрому P450. Можуть підвищитися концентрації у плазмі крові діазепаму, фенітоїну, ніфедипіну, дисульфіраму, цилостазолу, амінопірину, антипірину, варфарину та інших антагоністів вітаміну К. Як правило, таке підвищення не має істотного клінічного значення при застосуванні звичайних доз омепразолу. Проте рекомендується наглядати за пацієнтами на початку лікування та при припиненні прийому препарату, і у разі необхідності змінити дози фенітоїну, діазепаму, варфарину та дисульфіраму.
Цилостазол
Застосування омепразолу в дозі 40 мг призводило до зростання Cmax та AUC цилостазолу відповідно на 18 % та 26 %, а одного із його активних метаболітів – на 29 % та 69 %.
Фенітоїн
Контроль концентрації фенітоїну у плазмі рекомендується проводити протягом перших двох тижнів після початку лікування омепразолом, та у разі корекції дози фенітоїну, потрібний моніторинг та подальша корекція його дози після закінчення лікування омепразолом.
Невідомий механізм
Саквінавір
Одночасне застосування омепразолу з саквінавіром/ритонавіром призводить до підвищення рівня саквінавіру в плазмі крові приблизно на 70 %, та візначається доброю переносимістю ВІЛ-інфікованими пацієнтами.
Такролімус
Супутнє застосування такролімусу та омепразолу може підвищити концентрації такролімусу у сироватці крові. Потрібно посилити контроль концентрації такролімусу, а також функції нирок (кліренс креатиніну), а також у разі виникнення необхідності змінити дозу такролімусу.
Метотрексат
Повідомлялося про підвищення рівня метотрексату у деяких пацієнтів при одночасному прийомі з інгібіторами протонної помпи. При необхідності застосування метотрексату у високих дозах слід розглянути питання про тимчасову відміну омепразолу.
Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику омепразолу
Інгібітори CYP2C19 та/або CYP3A4
Оскільки омепразол метаболізується CYP2С19 та CYP3А4, препарати, що пригнічують CYP2С19, CYP3А4 або обидва ферменти (такі як кларитроміцин та вориконазол) можуть призводити до зростання рівнів омепразолу у сироватці крові шляхом уповільнення його метаболізму. Оскільки високі дози омепразолу переносяться добре, коригувати дозу омепразолу загалом не потрібно. Однак слід розглянути питання щодо корекції дози пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю і у випадку, якщо показано тривале лікування.
Омепразол частково метаболізується також CYP3A4, але не пригнічує цей фермент. Таким чином, омепразол не впливає на метаболізм препаратів, що метаболізуються CYP3A4, таких як циклоспорин, лідокаїн, хінідин, естрадіол, еритроміцин та будесонід.
Індуктори CYP2C19 та/або CYP3A4
Препарати, що індукують CYP2С19, CYP3А4 чи обидва ферменти (такі як рифампіцин та звіробій), можуть призводити до зниження рівня омепразолу у сироватці крові шляхом прискорення його метаболізму.
Ефективність преднізолону та циклоспорину може зменшитися, тому іноді необхідно скоригувати дози циклоспорину.
При паралельному призначенні антацидів, амоксициліну, дигоксину, теофіліну, циклоспорину, лідокаїну, квінідину, естрадіолу, еритроміцину, будесоніду, метопрололу або пропранололу не спостерігалося жодної клінічно значущої взаємодії з омепразолом.
При наявності будь-якого тривожного симптому (наприклад, значної мимовільної втрати маси тіла, періодично повторюваного блювання, дисфагії, кривавого блювання або мелени) та при підозрі або при наявності виразки шлунка необхідно виключити злоякісні пухлини, оскільки лікування може зменшити вираженість симптомів і затримати встановлення діагнозу.
Одночасне застосування атазанавіру з інгібіторами протонної помпи не рекомендується. Якщо комбінації атазанавіру з інгібітором протонної помпи не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад вірусне навантаження) у поєднанні зі збільшенням дози атазанавіру до 400 мг на 100 мг ритонавіру; доза омепразолу не повинна перевищувати 20 мг.
Омепразол, як і всі лікарські засоби, що пригнічують секрецію соляної кислоти шлункового соку, може зменшити всмоктування вітаміну В12 (ціанкобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це слід враховувати для пацієнтів з кахексією або факторами ризику зниження всмоктування вітаміну В12 при довготривалій терапії.
Омепразол є інгібітором CYP2C19. На початку або після завершення лікування омепразолом необхідно розглянути можливу взаємодію з лікарськими засобами, що метаболізуються з участю CYP2C19. Взаємодія спостерігається між клопідогрелем та омепразолом. Клінічна значущість цієї взаємодії залишається неясною. Як запобіжний захід необхідно уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелю.
Лікування інгібіторами протонної помпи може призвести до дещо підвищеного ризику розвитку інфекцій травного тракту, таких як Salmonella та Campylobacter.
Випадки тяжкої гіпомагніємії відзначалися у пацієнтів, які приймали інгібітори протонної помпи (ІПП), такі як омепразол, протягом, щонайменше, трьох місяців, а у більшості випадків – протягом року. Гіпомагніємія може мати серйозні прояви, такі як втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія, але їх розвиток може бути поступовим та лишатися непоміченим. У більшості пацієнтів із гіпомагніємією стан покращувався після замісної терапії магнієм та відміни ІПП.
Пацієнтам, для яких передбачається тривалий курс лікування або які приймають ІПП із дигоксином чи препаратами, здатними спричиняти гіпомагніємію (наприклад діуретиками), доцільним може бути вимірювання рівня магнію перед початком терапії ІПП та періодично протягом лікування.
Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні у високих дозах та протягом тривалого періоду (>1 року), можуть дещо підвищувати ризик перелому стегна, зап’ястя та хребта, переважно у пацієнтів літнього віку або з іншими факторами ризику. Результати оглядових досліджень свідчать, що інгібітори протонної помпи можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10-40 %. Деякою мірою це підвищення може бути зумовлено іншими факторами ризику. Пацієнтів, яким загрожує ризик остеопорозу, слід лікувати відповідно до діючих клінічних керівництв; також їм слід отримувати належну кількість вітаміну D та кальцію.
Вплив на результати лабораторних аналізів
При застосуванні омепразолу можливе підвищення концентрації хромограніну А (CgA). Підвищення концентрації CgA може впливати на результати обстежень для виявлення нейроендокринних пухлин. Для запобігання даного впливу необхідно тимчасово припинити прийом омепразолу за 5 днів до проведення дослідження концентрації CgA.
Як і при будь-якому довгостроковому лікуванні, особливо коли період лікування омепразолом перевищує 1 рік, пацієнти повинні перебувати під постійним наглядом.
Вагітність
Результати досліджень вказують на відсутність небажаного впливу омепразолу на вагітність або здоров’я плода/новонародженої дитини. Омепразол можна застосовувати у період вагітності.
Годування груддю
Омепразол проникає у грудне молоко, проте навряд чи впливає на дитину, якщо його застосовувати у терапевтичних дозах.
Фертильність
Пероральне застосування рацемічної суміші омепразолу при дослідженнях на тваринах не впливало на репродуктивну функцію.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Малоймовірно, що омепразол впливає на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Можуть спостерігатися такі небажані реакції на застосування препарату як запаморочення і порушення зору. Якщо такі розлади спостерігаються, пацієнтам не слід керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами.
Спосіб застосування та дози.
Дозування
Альтернатива пероральній терапії
Пацієнтам, для яких пероральна форма препарату є неприйнятною, рекомендується застосовувати омепразол 40 мг 1 раз на добу внутрішньовенно. Пацієнтам із синдромом Золлінгера-Еллісона рекомендована початкова доза омепразолу, яку слід вводити внутрішньовенно, становить 60 мг на добу. Може виникнути потреба у більш високих добових дозах, тому дозу слід підбирати індивідуально. Якщо доза перевищує 60 мг на добу, її слід розділити порівну на дві частини та вводити 2 рази на добу.
Омепразол слід вводити внутрішньовенно у вигляді інфузії протягом 20-30 хвилин.
Інструкція щодо відновлення препарату перед введенням
Увесь вміст флакона слід розчинити приблизно в 5 мл розчинника, а потім одразу ж розвести розчинником до 100 мл. Необхідно використовувати 0,9 % розчин хлориду натрію або 5 % розчин глюкози. Стабільність омепразолу залежить від рН розчину для інфузії, тому для розведення не слід використовувати інший розчинник або іншу його кількість.
Підготовка
1. За допомогою шприца відібрати 5 мл розчину для інфузії зі 100-мілілітрової пляшки або мішка для інфузії.
2. Додати цей об’єм до флакона з ліофілізованим омепразолом, ретельно перемішати, переконавшись, що весь препарат розчинився.
3. Відібрати весь розчин омепразолу із флакона назад у шприц.
4. Перенести розчин у мішок або пляшку для інфузії.
5. Повторити етапи 1-4, щоб переконатися, що увесь об’єм омепразолу перенесено з флакона в мішок або пляшку для інфузії.
Альтернативний метод підготовки розчину для інфузій в еластичному контейнері
1. Двосторонню голку-перехідник приєднати до ін’єкційної мембрани мішка для інфузії. Приєднати інший кінець голки до флакона з ліофілізованим омепразолом.
2. Розчинити ліофілізат із флакону шляхом прокачування інфузійного розчину вперед-назад між мішком для інфузії і флаконом.
3. Переконатися у тому, що весь препарат розчинився.
Отриманий розчин необхідно використати для проведення внутрішньовенної інфузії протягом 20-30 хвилин.
Будь-який залишок або відходи потрібно утилізувати відповідно до місцевих вимог.
Флакони з ліофілізатом (без картонної коробки) можуть зберігатися при нормальному зовнішньому освітленні до 24 годин.
Відновлений розчин:
стабільність хіміко-фізичних властивостей після відкриття упаковки була продемонстрована протягом 12 годин при температурі 25 °С після відновлення 0,9 % розчином хлориду натрію і протягом 6 годин при температурі 25 °С після відновлення 5 % розчином глюкози.
З мікробіологічної точки зору препарат необхідно використовувати негайно, окрім випадків, коли відновлення препарату відбувається в контрольованих та асептичних умовах, підтверджених валідаційними методами.
Особливі категорії пацієнтів
Порушення функцій нирок
Корекція дози не потрібна для пацієнтів з порушеннями функцій нирок.
Порушення функцій печінки
Для пацієнтів із порушеннями функцій печінки може виявитися достатньою добова доза препарату 10-20 мг.
Пацієнти літнього віку (>65 років)
Корекція дози не потрібна для пацієнтів літнього віку.
Діти.
Досвід застосування омепразолу для внутрішньовенного введення у педіатричній практиці обмежений.
Передозування.
Існує обмежений обсяг інформації про наслідки передозування омепразолу в людини. Були описані випадки застосування препарату в дозах до 560 мг; також є окремі повідомлення про пероральне застосування одноразових доз омепразолу, що досягали 2400 мг (у 120 разів вище звичайної рекомендованої клінічної дози). Були зареєстровані випадки нудоти, блювання, запаморочення, болю в животі, діареї та головного болю. Також у поодиноких випадках повідомлялося про апатію, депресію і сплутаність свідомості.
Описані симптоми були тимчасовими, повідомлень про серйозні наслідки не надходило. Швидкість виведення препарату не змінювалася (кінетика першого порядку) зі збільшенням доз препарату. У разі необхідності проводити симптоматичне лікування.
Є дані щодо внутрішньовенного застосування препарату в дозах до 270 мг впродовж одного дня та до 650 мг протягом трьох днів, що не призвело до появи жодних дозозалежних небажаних реакцій.
Побічні реакції.
Найчастішими побічними реакціями є головний біль, біль у животі, запор, діарея, метеоризм та нудота/блювання.
З боку системи крові: лейкопенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, наприклад гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції/шок.
Метаболічні порушення: гіпонатріємія, гіпомагніємія, тяжка гіпомагніємія може призвести до гіпокальціємії, гіпомагніємія може також спричинити гіпокаліємію.
З боку психіки: безсоння, збудження, сплутаність свідомості, депресія, агресія, галюцинації.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, парестезія, сонливість, порушення смаку.
З боку органів зору: нечіткість зору.
З боку органів слуху: вертиго.
З боку дихальної системи: бронхоспазм.
З боку травного тракту: біль у животі, запор, діарея, метеоризм, нудота/блювання, сухість у роті, стоматит, кандидоз травного тракту, мікроскопічний коліт.
З боку гепатобіліарної системи: підвищений рівень печінкових ферментів, гепатит із жовтяницею або без неї, печінкова недостатність, енцефалопатія у пацієнтів із захворюваннями печінки.
З боку шкіри: дерматит, свербіж, висипання, кропив’янка, алопеція, фоточутливість, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (ТЕН).
З боку кістково-м’язової системи: перелом стегна, зап’ястя або хребта (див.розділ «Особливості застосування»), артралгія, міалгія, м’язова слабкість.
З боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит.
З боку репродуктивної системи: гінекомастія.
Загальні розлади та реакції у місці введення препарату: нездужання, периферичний набряк, посилене потовиділення.
У поодиноких випадках повідомлялося про необоротне порушення зору у тяжкохворих пацієнтів, які отримали омепразол у вигляді внутрішньовенної ін’єкції, особливо у великих дозах, але причинно-наслідковий зв’язок не встановлено.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Несумісність.
Омепразол не слід змішувати з іншими лікарськими засобами, крім зазначених у розділі «Спосіб застосування та дози».
Упаковка. По 1 флакону в пачці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
ТОВ «ФАРМЕКС ГРУП».
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Україна, 08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Шевченка, буд. 100.
Про всі випадки побічних реакцій необхідно інформувати виробника:
ТОВ «ФАРМЕКС ГРУП», Україна, 08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Шевченка, буд. 100, тел.: +38 (044) 391-19-19, факс: +38 (044) 391-19-18, або через форму на сайті: http://www.pharmex.com.ua/ farmakonadzor
ИНСТРУКЦИЯ
по медицинскому применению лекарственного средства
ОМЕПРАЗОЛ
(OMEPRAZOL)
Cостав:
действующее вещество: omeprazol;
1 флакон содержит омепразола натрия (в пересчете на омепразол) 40 мг;
вспомогательные вещества: динатрия эдетат, натрия гидроксид.
Лекарственная форма. Лиофилизат для раствора для инфузий.
Основные физико-химические свойства: лиофилизированная пористая масса или порошок от белого до желтоватого цвета.
Фармакотерапевтическая группа.
Средства для лечения пептической язвы и гастроэзофагеальной рефлюксной болезни. Ингибиторы протонной помпы. Код АТХ А02В С01.
Фармакологические свойства.
Фармакодинамика.
Механизм действия
Омепразол, рацемическая смесь двух энантиомеров, уменьшает секрецию соляной кислоты в желудке благодаря механизму чрезвычайно направленного действия. Омепразол ингибирует секрецию соляной кислоты в желудке путем специфического влияния на протонную помпу в париетальных клетках. Препарат при применении 1 раз в сутки действует быстро и обеспечивает контроль путем обратимого угнетения секреции соляной кислоты желудочного сока.
Омепразол является слабым основанием, которое накапливается и превращается в активную форму в крайне кислой среде внутриклеточных канальцев париетальных клеток, где он угнетает фермент Н+, К+-АТФазу (протонную помпу). Этот эффект на заключительном этапе процесса формирования соляной кислоты желудочного сока является дозозависимым и обеспечивает высокоэффективное угнетение как базальной, так и стимулированной секреции соляной кислоты, независимо от типа стимуляции.
Фармакодинамические эффекты
Все фармакодинамические эффекты можно объяснить влиянием омепразола на секрецию соляной кислоты.
Влияние на секрецию соляной кислоты в желудке
Внутривенное введение омепразола вызывает дозозависимое угнетение секреции соляной кислоты в желудке человека. Для того, чтобы сразу аналогично снизить внутрижелудочную кислотность, которая достигается повторными дозами препарата по 20 мг перорально, рекомендуется, в качестве первой дозы, внутривенное введение 40 мг препарата. Это приводит к немедленному снижению внутрижелудочной кислотности и дальнейшему удержанию этого показателя снижения в среднем на 90 % в течение 24 часов, как после внутривенной инъекции, так и после внутривенной инфузии.
Угнетение секреции соляной кислоты связано с площадью под кривой «коцентрация-время» (AUC) омепразола и не зависит от фактической концентрации омепразола в плазме крови на данный момент времени.
Во время лечения омепразолом не отмечены признаки тахифилаксии.
Влияние на Helicobacter pylori
Helicobacter pylori связана с развитием язвенной болезни, в том числе язвенной болезни двенадцатиперстной кишки и желудка. Helicobacter pylori является основным фактором развития атрофического гастрита, который ассоциируется с повышенным риском развития рака желудка.
Эрадикация Helicobacter pylori с помощью омепразола и противомикробных препаратов связана с высокими уровнями заживления и продолжительной ремиссии язвенной болезни.
Другие эффекты, связанные с угнетением секреции соляной кислоты в желудке
Во время лечения антисекреторными препаратами сывороточный уровень гастрина повышается в ответ на сниженную секрецию кислоты. Также в связи со сниженной желудочной кислотностью повышается уровень хромогранина А (CgA). Повышение уровня CgA может помешать обследованию на нейроэндокринные опухоли. Сообщалось, что лечение ингибиторами протонной помпы нужно прекратить за 5-14 дней до определения CgA. Определение нужно повторить, если уровни не нормализовались до этого времени.
Увеличение количества ECL-клеток связанное, возможно, с увеличением сывороточного уровня гастрина, наблюдается как у детей, так и у взрослых во время длительного лечения омепразолом. Считается, что эти данные не имеют клинического значения.
Во время продолжительного курса лечения сообщалось о несколько повышенной частоте появления железистых кист в желудке. Эти изменения являются физиологическим последствием выраженного угнетения секреции соляной кислоты; этот процесс доброкачественный и, вероятно, обратимый.
Снижение кислотности желудочного сока любыми средствами, включая ингибиторы протонной помпы, увеличивает количество бактерий в желудке, которые обычно присутствуют в пищеварительном тракте. Лечение препаратами, снижающими кислотность, может привести к несколько повышенному риску развития инфекций пищеварительного тракта, вызванных Salmonella и Campylobacter.
Фармакокинетика.
Распределение
Предполагаемый объем распределения у здоровых добровольцев составляет приблизительно 0,3 л/кг массы тела. Омепразол приблизительно на 97 % связывается с белками плазмы крови.
Метаболизм
Омепразол полностью метаболизируется системой цитохрома Р450 (CYP). Основная часть его метаболизма зависит от полиморфно экспрессированного CYP2C19, ответственного за образование гидроксиомепразола, основного метаболита вещества в плазме крови. Остальное зависит от другой специфической изоформы (CYP3A4), ответственной за образование омепразола сульфона. Вследствие высокого сродства омепразола с CYP2C19 существует возможность конкурентного угнетения и метаболического межмедикаментозного взаимодействия с другими субстратами CYP2C19. Однако из-за незначительного сродства с CYP3A4 омепразол не имеет способности к угнетению метаболизма других субстратов CYP3A4. Кроме того, омепразол не оказывает тормозящего действия на основные ферменты CYP.
Приблизительно у 3 % представителей европеоидной расы и у 15-20 % представителей монголоидной расы функциональный фермент CYP2C19 отсутствует; их относят к так называемым «медленным метаболизаторам». У этих лиц метаболизм омепразола, возможно, катализируется преимущественно ферментом CYP3A4. После повторного назначения омепразола в дозе 20 мг 1 раз в сутки, среднее значение площади под кривой AUC у «медленных метаболизаторов» в 5-10 раз больше, чем у лиц, которые имеют функциональный фермент CYP2C19 (у «быстрых метаболизаторов»). Средние максимальные концентрации в плазме крови были также более высокие – в 3-5 раз. Однако эти результаты не влияют на дозирование омепразола.
Выведение
Общий плазменный клиренс составляет приблизительно 30-40 л/ч после разовой дозы. Период полувыведения омепразола из плазмы крови обычно меньше 1 часа как после разового, так и после повторного применения препарата 1 раз в сутки. Омепразол полностью выводится из плазмы крови между приемами доз без тенденции к накоплению при его применении 1 раз в сутки. Почти 80 % дозы омепразола выводится в виде метаболитов с мочой, а остаток – с фекалиями, преимущественно путем секреции с желчью.
AUC омепразола увеличивается при повторном применении препарата. Это увеличение зависит от дозы препарата и обеспечивает нелинейную зависимость AUC от дозы после повторного применения препарата. Такая зависимость от времени и дозы обусловлена уменьшением пресистемного метаболизма и системного клиренса, что, возможно, вызвано угнетением фермента CYP2C19 омепразолом и/или его метаболитами (например, сульфоном). Не было выявлено, чтобы какой-либо из метаболитов влиял на секрецию соляной кислоты желудочного сока.
Особые группы пациентов
Пациенты с нарушениями функций печени
Метаболизм омепразола у пациентов с нарушениями функций печени замедлен, что приводит к увеличению AUC. При применении омепразола 1 раз в сутки никакой тенденции к накоплению препарата не наблюдалось.
Пациенты с нарушениями функций почек
Фармакокинетика омепразола, в том числе системная биодоступность и скорость выведения, у пациентов со сниженной почечной функцией не изменяется.
Пациенты пожилого возраста
Скорость метаболизма омепразола у пациентов пожилого возраста (75-79 лет) несколько снижена.
Клинические характеристики.
Показания.
Омепразол для внутривенного применения показан как альтернатива пероральной терапии в нижеприведенных случаях.
Взрослые
· Лечение язвы двенадцатиперстной кишки.
· Профилактика рецидивов язвы двенадцатиперстной кишки.
· Лечение язвы желудка.
· Профилактика рецидивов язвы желудка.
· В комбинации с соответствующими антибиотиками для эрадикации Helicobacter pylori (H. pylori) при язвенной болезни.
· Лечение язвы желудка и двенадцатиперстной кишки, связанной с применением нестероидных противовоспалительных препаратов (НПВП).
· Профилактика язвы желудка и двенадцатиперстной кишки, связанной с применением НПВП у пациентов категории риска.
· Лечение рефлюкс-эзофагита.
· Продолжительное лечение пациентов с неактивным рефлюкс-эзофагитом.
· Лечение симптоматической гастроэзофагеальной рефлюксной болезни.
· Лечение синдрома Золлингера-Эллисона.
Противопоказания.
Повышенная чувствительность к омепразолу, замещенным бензимидазолам или к любому из вспомогательных веществ.
Омепразол, как и другие ингибиторы протонной помпы (ИПП), не следует применять одновременно с нелфинавиром.
Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.
Влияние омепразола на фармакокинетику других лекарственных средств
Лекарственные средства, всасывание которых зависит от рН желудка
Угнетение желудочной секреции на фоне терапии омепразолом может снижать или повышать абсорбцию лекарственных средств, всасывание которых зависит от рН желудка.
Нелфинавир, атазанавир
Снижение сывороточных уровней атазанавира и нелфинавира отмечалось при одновременном применении омепразола, поэтому попутно применять эти препараты не рекомендуется.
Одновременное применение омепразола (40 мг 1 раз в сутки) и атазанавира в дозе 300 мг/ритонавира в дозе 100 мг у здоровых добровольцев вызывало значительное снижение экспозиции атазанавира (снижение AUC, Cmax и Cmin приблизительно на 75 %). Повышение дозы атазанавира до 400 мг не компенсировало влияние омепразола на экспозицию атазанавира. Одновременное применение омепразола (20 мг в сутки) с атазанавиром в дозе 400 мг/ритонавиром в дозе 100 мг у здоровых добровольцев снижало экспозицию атазанавира приблизительно на 30 % в сравнении с экспозицией, отмеченной при применении атазанавира в дозе 300 мг/ритонавира в дозе 100 мг 1 раз в сутки без применения омепразола в дозе 20 мг в сутки. Одновременное применение омепразола (40 мг в сутки) уменьшало средние значения AUC, Cmax и Cmin нелфинавира на 36-39 %, а средние значения AUC, Cmax и Cmin фармакологически активного метаболита М8 – на 75-92 %.
Дигоксин
При одновременном применении омепразола (20 мг в сутки) и дигоксина у здоровых добровольцев биодоступность дигоксина увеличивалась на 10 % (до 30 % у двоих из десяти участников). Токсические эффекты дигоксина отмечались редко. Однако следует придерживаться осторожности при назначении высоких доз омепразола пациентам пожилого возраста. Следует усилить мониторинг концентрации дигоксина в крови пациента.
Клопидогрель
Во время исследования клопидогрель (нагрузочная доза 300 мг с дальнейшим применением по
75 мг/сутки) применяли отдельно и в сочетании с омепразолом (по 80 мг одновременно с клопидогрелем) в течение 5 дней. Экспозиция активного метаболита клопидогреля снизилась на 46 % (день 1) и 42 % (день 5) при одновременном применении клопидогреля и омепразола. Средняя величина угнетения агрегации тромбоцитов при одновременном применении клопидогреля и омепразола уменьшилась на 47 % (через 24 часа) и 30 % (день 5). Другое исследование показало, что применение клопидогреля и омепразола в разное время не устраняло их взаимодействия, что, вероятно, обусловлено угнетающим влиянием омепразола на CYP2C19. В ходе исследований получены противоречивые данные о клинических проявлениях этого фармакокинетического/фармакодинамического взаимодействия с точки зрения значительных сердечно-сосудистых событий. Поэтому одновременное применение омепразола и клопидогреля не рекомендуется.
Другие лекарственные средства
Всасывание ампициллина, посаконазола, эрлотиниба, кетоконазола, итраконазола и железа значительно уменьшается и, следовательно, клиническая эффективность может снижаться. Следует избегать одновременного применения с посаконазолом и эрлотинибом.
Лекарственные средства, которые метаболизируются CYP2C19
Возможно взаимодействие с препаратами, которые метаболизируются в печени с помощью ферментной системы цитохрома P450. Могут повыситься концентрации в плазме крови диазепама, фенитоина, нифедипина, дисульфирама, цилостазола, аминопирина, антипирина, варфарина и других антагонистов витамина К. Как правило, такое повышение не имеет существенного клинического значения при применении обычных доз омепразола. Однако рекомендуется наблюдать за пациентами в начале лечения и при прекращении приема препарата, и в случае необходимости изменить дозы фенитоина, диазепама, варфарина и дисульфирама.
Цилостазол
Применение омепразола в дозе 40 мг приводило к росту Cmax и AUC цилостазола соответственно на 18 % и 26 %, а одного из его активных метаболитов – на 29 % и 69 %.
Фенитоин
Контроль концентрации фенитоинва в плазме рекомендуется проводить в течение первых двух недель после начала лечения препаратом, и в случае коррекции дозы фенитоина, нужен мониторинг и дальнейшая коррекция его дозы после окончания лечения омепразолом.
Неизвестный механизм
Саквинавир
Одновременное применение омепразола с саквинавиром/ритонавиром приводит к повышению уровня саквинавира в плазме крови на 70 %, и отмечается хорошей переносимостью ВИЧ-инфицированными пациентами.
Такролимус
Одновременное применение такролимуса и омепразола может повысить концентрации такролимуса в сыворотке крови. Нужно усилить контроль концентрации такролимуса, а также функции почек (клиренс креатинина), а также в случае возникновения необходимости изменить дозу такролимуса.
Метотрексат
Сообщалось о повышении уровня метотрексата у некоторых пациентов при одновременном приеме с ингибиторами протонной помпы. При необходимости применения метотрексата в высоких дозах следует рассмотреть вопрос о временной отмене омепразола.
Влияние других лекарственных средств на фармакокинетику омепразола
Ингибиторы CYP2C19 и/или CYP3A4
Поскольку омепразол метаболизируется CYP2C19 и CYP3A4, препараты, подавляющие CYP2C19, CYP3А4 или оба ферменты (такие как кларитромицин и вориконазол) могут приводить к росту уровней омепразола в сыворотке крови путем замедления его метаболизма. Поскольку высокие дозы омепразола переносятся хорошо, корректировать дозу омепразола в целом не нужно. Однако следует рассмотреть вопрос о коррекции дозы пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью и в случае, если показано длительное лечение.
Омепразол частично метаболизируется также CYP3A4, но не угнетает этот фермент. Таким образом, омепразол не влияет на метаболизм препаратов, метаболизирующихся CYP3A4, таких как циклоспорин, лидокаин, хинидин, эстрадиол, эритромицин и будесонид.
Индукторы CYP2C19 и/или CYP3A4
Препараты, которые индуцируют CYP2C19, CYP3А4 или оба ферменты (такие как рифампицин и зверобой), могут приводить к снижению уровня омепразола в сыворотке крови путем ускорения его метаболизма.
Эффективность преднизолона и циклоспорина может уменьшиться, поэтому иногда необходимо скорректировать дозы циклоспорина.
При параллельном назначении антацидов, амоксициллина, дигоксина, теофиллина, циклоспорина, лидокаина, квинидина, эстрадиола, эритромицина, будесонида, метопролола или пропранолола не наблюдалось никакого клинически значимого взаимодействия с омепразолом.
При наличии какого-либо тревожного симптома (например, значительной непроизвольной потери массы тела, периодически повторяющейся рвоты, дисфагии, кровавой рвоты или мелены) и при подозрении или при наличии язвы желудка необходимо исключить злокачественные опухоли, так как лечение может уменьшить выраженность симптомов и задержать установления диагноза.
Одновременное применение атазанавира с ингибиторами протонной помпы не рекомендуется. Если комбинации атазанавира с ингибитором протонной помпы нельзя избежать, рекомендуется тщательный клинический мониторинг (например вирусная нагрузка) в сочетании с увеличением дозы атазанавира до 400 мг на 100 мг ритонавира; доза омепразола не должна превышать 20 мг.
Омепразол, как и все лекарственные средства, подавляющие секрецию соляной кислоты желудочного сока, может уменьшить всасывание витамина В12 (цианкобаламина) из-за гипо- или ахлоргидрии. Это следует учитывать для пациентов с кахексией или факторами риска снижения всасывания витамина В12 при длительной терапии.
Омепразол является ингибитором CYP2C19. В начале или по окончании лечения омепразолом необходимо рассмотреть возможное взаимодействие с лекарственными средствами, которые метаболизируются с участием CYP2C19. Взаимодействие наблюдается между клопидогрелем и омепразолом. Клиническая значимость этого взаимодействия остается неясной. В качестве меры предосторожности необходимо избегать одновременного применения омепразола и клопидогреля.
Лечение ингибиторами протонной помпы может привести к несколько повышенному риску развития инфекций пищеварительного тракта, таких как Salmonella и Campylobacter.
Случаи тяжелой гипомагниемии отмечались у пациентов, принимавших ингибиторы протонной помпы (ИПП), такие как омепразол, на протяжении не менее трёх месяцев, а в большинстве случаев - в течение года. Гипомагниемия может иметь серьезные проявления, такие как усталость, тетания, делирий, судороги, головокружение и желудочковая аритмия, но их развитие может быть постепенным и оставаться незамеченным. У большинства пациентов с гипомагниемией состояние улучшалось после заместительной терапии магнием и отмены ИПП.
Пациентам, для которых предполагается длительный курс лечения или принимающим ИПП с дигоксином или препаратами, способными вызывать гипомагниемию (например диуретиками), целесообразным может быть измерение уровня магния перед началом терапии ИПП и периодически во время лечения.
Ингибиторы протонной помпы, особенно при применении в высоких дозах и в течение длительного периода (> 1 года), могут несколько повышать риск перелома бедра, запястья и позвоночника, преимущественно у пациентов пожилого возраста или с другими факторами риска. Результаты обзорных исследований свидетельствуют, что ингибиторы протонной помпы могут повышать общий риск переломов на 10-40 %. В определенной степени это повышение может быть обусловлено другими факторами риска. Пациентов, которым грозит риск остеопороза, следует лечить в соответствии с действующими клиническими руководствами; также им следует получать надлежащее количество витамина D и кальция.
Влияние на результаты лабораторных анализов
При применении омепразола возможно повышение концентрации хромогранина А (CgA). Повышение концентрации CgA может влиять на результаты обследований для выявления нейроэндокринных опухолей. Для предотвращения данного влияния необходимо временно прекратить прием омепразола за 5 дней до проведения исследования концентрации CgA.
Как и при любом долгосрочном лечении, особенно когда период лечения омепразолом превышает 1 год, пациенты должны находиться под постоянным наблюдением.
Беременность
Результаты исследований указывают на отсутствие нежелательного влияния омепразола на беременность или здоровье плода/новорожденного ребенка. Омепразол можно применять в период беременности.
Кормление грудью
Омепразол проникает в грудное молоко, однако вряд ли влияет на ребенка, если его применять в терапевтических дозах.
Фертильность
Пероральное применение рацемической смеси омепразола при исследованиях на животных не влияло на репродуктивную функцию.
Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами.
Маловероятно, что омепразол влияет на способность управлять транспортными средствами или работать с другими механизмами. Могут наблюдаться такие нежелательные реакции на применение препарата как головокружение и нарушение зрения. Если такие расстройства наблюдаются, пациентам не следует управлять транспортными средствами или работать с другими механизмами.
Способ применения и дозы.
Дозирование
Альтернатива пероральной терапии
Пациентам, для которых пероральная форма препарата неприемлема, рекомендуется применять омепразол 40 мг 1 раз в сутки внутривенно. Пациентам с синдромом Золлингера-Эллисона рекомендованная начальная доза омепразола, которую следует вводить внутривенно, составляет 60 мг в сутки. Может возникнуть потребность в более высоких суточных дозах, поэтому дозу нужно подбирать индивидуально. Если доза превышает 60 мг в сутки, ее следует разделить поровну на две части и вводить 2 раза в сутки.
Омепразол следует вводить внутривенно в виде инфузии в течение 20-30 минут.
Инструкция по восстановлению препарата перед введением
Все содержимое флакона нужно растворить приблизительно в 5 мл растворителя, а потом сразу же развести растворителем до 100 мл. Необходимо использовать 0,9 % раствор хлорида натрия или 5 % раствор глюкозы. Стабильность омепразола зависит от рН раствора для инфузии, поэтому для разведения не следует использовать другой растворитель или другое его количество.
Подготовка
1. С помощью шприца отобрать 5 мл раствора для инфузии со 100-миллилитровой бутылки или мешка для инфузии.
2. Добавить этот объем во флакон с лиофилизированным омепразолом, тщательно перемешать, убедившись, что весь препарат растворился.
3. Отобрать весь раствор омепразола из флакона обратно в шприц.
4. Перенести раствор в мешок или бутылку для инфузии.
5. Повторить этапы 1-4, чтобы убедиться, что весь объем омепразола перенесен из флакона в мешок или бутылку для инфузии.
Альтернативный метод подготовки раствора для инфузий в эластичном контейнере
1. Двустороннюю иглу-переходник присоединить к инъекционной мембране мешка для инфузии.
Присоединить другой конец иглы к флакону с лиофилизированным омепразолом.
2. Растворить лиофилизат из флакона путем прокачки инфузионного раствора вперед-назад между мешком для инфузии и флаконом.
3. Убедиться в том, что весь препарат растворился.
Полученный раствор необходимо использовать для проведения внутривенной инфузии в течение 20-30 минут.
Любой остаток или отходы нужно утилизировать согласно местным требованиям.
Флаконы с лиофилизатом (без картонной коробки) могут храниться при нормальном наружном освещении до 24 часов.
Восстановленный раствор:
стабильность химико-физических свойств после открытия упаковки была продемонстрирована на протяжении 12 часов при температуре 25 °С после восстановления 0,9 % раствором хлорида натрия и на протяжении 6 часов при температуре 25 °С после восстановления 5 % раствором глюкозы.
С микробиологической точки зрения препарат необходимо использовать немедленно, кроме случаев, когда восстановление препарата происходит в контролируемых и асептических условиях, подтвержденных валидационными методами.
Особые категории пациентов
Нарушение функций почек
Коррекция дозы не нужна для пациентов с нарушениями функций почек.
Нарушение функций печени
Для пациентов с нарушениями функций печени может оказаться достаточной суточная доза препарата 10-20 мг.
Пациенты пожилого возраста (> 65 лет)
Коррекция дозы не нужна для пациентов пожилого возраста.
Дети.
Опыт применения омепразола для внутривенного введения в педиатрической практике ограничен.
Передозировка.
Имеется ограниченный объем информации о последствиях передозировки омепразола у человека. Были описаны случаи применения препарата в дозах до 560 мг; также есть отдельные сообщения о пероральном применении одноразовых доз омепразола, достигающих 2400 мг (в 120 раз выше обычной рекомендованной клинической дозы). Были зарегистрированы случаи тошноты, рвоты, головокружения, боли в животе, диареи и головной боли. Также в единичных случаях сообщалось об апатии, депрессии и спутанности сознания.
Описанные симптомы были временными, сообщений о серьезных последствиях не поступало. Скорость выведения препарата не изменялась (кинетика первого порядка) с увеличением доз препарата. В случае необходимости проводить симптоматическое лечение.
Есть данные о внутривенном применении препарата в дозах до 270 мг в течение одного дня и до 650 мг на протяжении трех дней, что не привело к появлению каких-либо дозозависимых нежелательных реакций.
Побочные реакции.
Наиболее частыми побочными реакциями является головная боль, боль в животе, запор, диарея, метеоризм и тошнота/рвота.
Со стороны системы крови: лейкопения, тромбоцитопения, агранулоцитоз, панцитопения.
Со стороны иммунной системы: реакции гиперчувствительности, например лихорадка, ангионевротический отек и анафилактические реакции/шок.
Метаболические нарушения: гипонатриемия, гипомагниемия, тяжелая гипомагниемия может привести к гипокальциемии, гипомагниемия может также вызвать гипокалиемию.
Со стороны психики: бессонница, возбуждение, спутанность сознания, депрессия, агрессия, галлюцинации.
Со стороны нервной системы: головная боль, головокружение, парестезия, сонливость, нарушение вкуса.
Со стороны органов зрения: нечеткость зрения.
Со стороны органов слуха: вертиго.
Со стороны дыхательной системы: бронхоспазм.
Со стороны пищеварительного тракта: боль в животе, запор, диарея, метеоризм, тошнота/рвота, сухость во рту, стоматит, кандидоз пищеварительного тракта, микроскопический колит.
Со стороны гепатобилиарной системы: повышенный уровень печеночных ферментов, гепатит с желтухой или без нее, печеночная недостаточность, энцефалопатия у пациентов с заболеваниями печени.
Со стороны кожи: дерматит, зуд, сыпь, крапивница, алопеция, фоточувствительность, мультиформная эритема, синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз (ТЭН).
Со стороны костно-мышечной системы: перелом бедра, запястья или позвоночника (см. раздел «Особенности применения»), артралгия, миалгия, мышечная слабость.
Со стороны мочевыделительной системы: интерстициальный нефрит.
Со стороны репродуктивной системы: гинекомастия.
Общие расстройства и реакции в месте введения препарата: недомогание, периферический отек, усиленное потовыделение.
В единичных случаях сообщалось о необратимом нарушении зрения у тяжелобольных пациентов, получающих омепразол в виде внутривенной инъекции, особенно в больших дозах, но причинно-следственная связь не установлена.
Срок годности. 2 года.
Условия хранения.
Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С. Хранить в недоступном для детей месте.
Несовместимость.
Омепразол не следует смешивать с другими лекарственными средствами, кроме указанных в разделе «Способ применения и дозы».
Упаковка. По 1 флакону в пачке.
Категория отпуска. По рецепту.
Производитель.
ООО «ФАРМЕКС ГРУП».
Местонахождение производителя и адрес места осуществления его деятельности.
Украина, 08301, Киевская обл., г. Борисполь, ул. Шевченко, дом 100.
Обо всех случаях побочных реакций необходимо информировать производителя:
ООО «ФАРМЕКС ГРУП», Украина, 08301, Киевская обл., г. Борисполь, ул. Шевченко, дом 100, тел.: +38 (044) 391-19-19, факс: +38 (044) 391-19-18, или через форму на сайте: http://www.pharmex.com.ua/ farmakonadzor